Embassy of Ukraine in the United States of America

6, Kyiv 22:05

Important dates of Ukraine's history

On March 22, 1989, during its test flight Ukrainian airlift cargo aircraft An-225 Mriya set 110 world records, which still remain unbroken

Airlift cargo aircraft An-225 Mriya (Inspiration/Dream; NATO reporting name is Cossack) was designed in 1984-1988 by the Antonov Design Bureau in Kyiv.

It is powered by six turbofan engines and is the longest and the heaviest airplane ever built. Its maximum takeoff weight is 640 tonnes (1,410,958.29 lb). It also has the largest wingspan of any aircraft in operational service.

The airlifter holds the absolute world records for an airlifted single item pay load of 189,980 kilograms (418,834 lb), and an airlifted total payload of 253,820 kilograms (559,577 lb). It has transported a payload of 247,000 kilograms (545,000 lb) on a commercial flight. An-224 holds also the world record of transporting the longest cargo – two windmill’s wings, each of 42,1 meter (138.12308768421 ft).

In general The Mriya set near 250 world records. In 2009 the airlifter was included to the Guiness Book of Records.

On March 22, 1842 eminent Ukrainian composer Mykola Lysenko was born 

On March 22, 1842 eminent Ukrainian composer Mykola Lysenko was born near the town of Poltava (Ukraine). He is the founder of the national movement in Ukrainian music, based on a specific Ukrainian cultural tradition and the originality of its folk music. He laid foundation for further development and expansion of Ukrainian musical culture. M.Lysenko is also famous for being orchestra conductor, pianist, teacher and community figure.

His academic background is natural science (graduated from Kharkiv and Kyiv universities with the degree in this area).

Nevertheless, his passion was music and folk. The descendant of the aristocratic Cossack family, he acquired the basics of piano playing from his mother and gained strong appreciation of Cossack lore from his grandfathers.  M.Lysenko furthered his music studies in Leipzig under K.Reinecke and E.Richter. Later he studied orchestration under Nikolai Rimsky-Korsakov in Saint Petersburg.

Lysenko’s music compositions were numerous and varied: operas (including famous ones based on Ukraine’s history and traditions Taras Bulba and Christmas Night referring to literature works by Nikolai Gogol, Russian-speaking writer of Ukrainian origin), operettas (most famous is Natalka from Poltava), operas for children, many compositions for piano, violin, viola and a string quartet.

 Over his lifetime he arranged approximately 500 folk songs and composed more than 120 solo art songs and choral works to the poems of great Ukrainian poets.

The compilation of Lysenko’s works was published in 20 volumes in Kyiv. A 6-CD compilation of his art songs was issued in Canada in 2010 by the Ukrainian Art Song Project.

Mykola Lysenko was at the center of Ukrainian cultural life. He gave piano recitals and organized choirs for performing in Kyiv and touring through Ukraine (4 tours). He cultivated an informal network of patriotic Ukrainians and headed the Ukrainian Club. He also maintained close ties with community leaders in Western Ukraine. 

On March 21, 120 years ago Leonid Utyosov was born

On March 21, 1895 in Odessa Leonid Utyosov was born, famous jazz singer and comic actor.

He was of Jewish origin and his real name was Lazar Iosifovich Weissbein.

Utyosov started his stage career in 1911 in Ukraine as a circus acrobat and later performed as a stand up comedian.

In 1928-1929 he set up one of the first Soviet jazz bands and created a style of his own – a jazz show with stand up comedy, which blended several styles: folk songs, American jazz, argentine tango, French chanson and upbeat dance.

During the World War II, Utyosov performed on the front lines supporting Soviet soldiers fighting against the Nazis.

In 1965, he became the first pop singer to be awarded the prestigious title of People’s artist of the USSR.

Although, he spent the rest of his life in Moscow, many of Utyosov’s songs are alluded to his native city of Odessa, where a monument to him was dedicated in 2000. 

On March 19, 120 years ago, Ukrainian poet Maksym Rylskyi was born

On March 19, 1895 an eminent Ukrainian poet Maksym Rylskyi was born. He is the author of almost fifty collections of poetry, books on literary criticism and linguistics, translations of world classics into Ukrainian from Western European and Slavic languages.

Maksym Rylskyi started to write poems when he was very young. His poem was published for the first time when he was only twelve years old. When he was fifteen, the first collection of his poetry was issued.

His relationships with the Communist regime were more than just ambiguous and much affected his lyrics. He was persecuted for “decadence”, arrested and spent a year in a jail. Later he was obliged to glorify the Soviet Union in his poems (over time he was even honored with a title of academician and two highest Soviet literature awards, became the director of the Institute of the Art History, Folklore and Ethnography of the Academy of Science of Ukraine). Nevertheless, literature critics were continuously attacking his lyrics. Rylskyi’s poetry composed after his imprisonment has two clear trends: official and romantic. Today he remains very famous mostly due to his outstandingly beautiful romantic lyrics. 

On March 9, 1814 Taras Shevchenko, Ukrainian poet, writer, artist, public and political figure, was born

Excerpt from The Princess

by Taras Shevchenko

Translated by Peter Fedynsky

A  village in our dear Ukraine –

As pretty as an Easter egg.

Ringed by woods of green.

Blooming orchards, whitened homes,

And on the hill are palaces,

It all seems like a wonder.  All

Around are broad-leafed poplars,

There are woods, and woods, a field

And azure hills beyond the Dnipro.

God soars Himself above the village.

Orsk Fortress, 1847

 

Excerpt from Dream

by Taras Shevchenko

Translated by Peter Fedynsky 

We fly.  I look, it’s dawning,

The sky’s aglow along its edge,

A nightingale in a darkened grove

Greets the rising sun.

A gentle breeze is blowing,

Steppes and fields are dreamy,

Between valleys and the ponds

Willows cast themselves in green.

Abundant orchards bend,

Random poplars stand like sentries

Conversing with the field.

And all of it’s just so, the entire land

Is green, it’s bathed in drops of dew,

As it’s been bathed since ancient times

To meet the rising sun…

St. Petersburg, 1844

 

Psalms of David (Excerpt)

by Taras Shevchenko

Translated by Peter Fedynsky

53 

God, save me, judge me

By Your will,

I pray, O Lord, impart

My words unto their lips.

For mighty foreigners have

Stood upon my soul,

They see no God above themselves,

They know not what they do.

But God helps me,

He protects me

And with His truth

Requites their evil.

I will pray to God

With a lonely heart

And I’ll look upon my evil foes

With no malice in my eyes.

Viunishcha, 1845

 

To Greedy Eyes

by Taras Shevchenko

Translated by Peter Fedynsky 

To greedy eyes

And earthly gods — the czars,

Grant plows and ships,

All goods on earth,

And psalms of admiration.

This to petty gods.

 

To working minds,

To working hands

Grant fallow fields to plow,

To think, to sow without delay

And to reap what has been sown.

This to working hands.

To the humble and kind-hearted

To the saints of peace,

O Creator of the earth and heavens!

On this world grant them many years;

In the next… grant Paradise.

 

All on earth is not for us,

It’s for those gods — the czars!

The plows, the ships,

All goods on earth.

My dear!.. and to us —

To us grant love among all people.

St. Petersburg, 1860

 

The Poplar (Excerpt)

by Taras Shevchenko 

A wind howls above the grove,

It dances o’er the field,

Beside the road it bends a poplar

To the ground below.

Its tall bearing, its broad leaf

Turning green in vain.

A field stretches far and wide,

Like the sea, it shines with blue.

A chumak wanders by,

He stops and bows his head.

A shepherd in the morning,

Flute in hand,

Sits atop a mound,

He looks — his heart aches:

Nothing, nowhere, not a blade of grass.

Alone, alone, like an orphan

In a foreign land, dying.

Who nurtured it so lithe and slim

To perish in the steppe?

Pay attention — I’ll tell all.

Listen up, my girls!

A dark-browed girl was smitten,

Smitten with a Kozak.

She fell in love — but could not stop him:

He went away — and perished…

Had she known he’d leave her —

She would not have loved him;

Had she known he’d perish —

She would not have let him go;

Had she known — she would not

Have filled her pail so late,

She would not have stood

Till midnight with her sweetheart

By the willow.

Had she only known!..

This too is a curse —

To know ahead

What waits for you on earth…

Best not to know, dear girls!

Do not ask about your fate!..

The heart alone knows

Whom to love.

Let it wither till you’re buried,

It won’t be long, my dark-browed ones!

Your lovely hazel eyes

And pretty rosy faces —

They’re not for long, dear girls!

They last till noon and then they wither

The dark brows fade away.

So live and love,

Your heart knows what to do.

St. Petersburg, 1839

 

Mad Maiden

(Excerpt) 

The mighty Dnipr’ roars and groans,

An angry wind resounds,

It bends tall willows to the ground,

It raises waves like mountains.

A pale moon just then

Peeked through the passing clouds,

And like a boat in azure seas

It rolled and pitched across the sky.

Third roosters had not crowed

And nowhere was a soul astir,

The owls called out across the grove,

At times an ash tree creaked.

At that hour on a hill

Beside the water

Near a darkened grove

A pale something goes a wandering.

Perhaps a nymph out

Searching for its mother,

Or perhaps it lingers for a Kozak 

To delight and tickle.

But no, it’s not a nymph,

It is a girl wandering.

She knows not what she does

(She’s mad),

For that is what the seer did

To ease her aching heart;

That she might sleep

And walk at midnight,

To seek her youthful Kozak lover

Who left the year before

With promises of swift return.

But alas, he’s likely dead!

No nankeen to

Close his Kozak eyes,

No maiden’s tears

To cleanse his fair and handsome face:

An eagle on a foreign field

Gouged his hazel eyes,

His fair body eaten

By a pack of wolves —

It was the fate he met.

For naught the girl’s nightly watch.

The dark-browed lover won’t return

Nor greet her once again.

He won’t undo her long, long braid

Nor will he tie her wedding scarf.

The orphaned Kozak will not rest in bed

But rather in a grave. 

St. Petersburg, 1837  

________________________________ 

1 Dnipr’ – Shevchenko’s contraction of Dnipro, the Ukrainian name for the river commonly rendered in English from the Russian as Dnieper.  

2 Third roosters – A cock can crow at any hour, but in Ukrainian, those that do so at midnight are referred to as first roosters.  Second roosters are heard at two o’clock.  Third roosters mark the end of night when evil spirits must disappear. 

3 Nymph  – In Ukrainian mythology, a river spirit that preys on the unsuspecting, whom they tickle to death. 

4 Kozak – The Ukrainian transliteration of Cossack. It generally refers to Zaporizhian Kozaks, a powerful military force from the 16th to the 18th centuries, consisting mostly of Ukrainians seeking to escape serfdom. Zaporizhians were forcibly disbanded by Russian Empress Catherine. 

Nankeen – A red silk burial cloth imported from China 

March 8 – International Women’s Day 

There were many outstanding women in Ukrainian history. They were state rulers, artists, writers and poets. They shaped our nation and culture, our perception of the world and world’s perception of us. Here are just a few of them:

Saint Olha, Princess of Kyiv (around 889-969): powerful state ruler of Kyiv Rus, an ancient Slavic state that existed on the territory of Ukraine (actually, it was stretching even beyond Ukraine’s contemporary borders). Around 955 in Constantinople she was baptized, thus becoming the first Christian ruler of Kyiv Rus. However, she did not manage to make Christianity a state religion. She is also famous for her tax regulation policy, town planning initiatives and international treaty concluded with Byzantine.

Anne of Kyiv, Queen of France (around 1024-1025): the daughter of the Prince of Kyiv Rus Yaroslav the Wise. She was the Queen Consort of the King Henry I of France (spouse), mother of the King Phillip I of France and the ancestor of almost 30 French monarchs. On the wedding day, she presented her husband a book – the New Testament – that she brought from Kyiv Rus. It was written in the old Slavic language with the use of Cyrillic script. French kings were sworn in with their hands on that New Testament until 1793.

Roksolana / Anastasia Lisovska / Hürrem Sultan (around 1505-1561): the favorite spouse of Suleiman I the Magnificent, the Caliph of Islam, and the 10th and longest-reigning Sultan of the Ottoman Empire. For almost 30 years, she was one of the most influential persons of the Islamic world. Her name is connected to the construction of many landmarks of Istanbul.

Marusia Churai (around 1625-1653): legendary Ukrainian singer and poet. Some of her songs are still popular.

Marko Vovchok (pen name) / Maria Vilinska (1833-1907): Ukrainian writer. She is the author of many new genres in national literature.

Mariya Zankovetska (stage name) / Maria Adasovska (1854-1934): the prominent theater actress. The title of the People’s Artist of the Republic was granted to he as an acknowledgement of her outstanding talent by the Government of the Ukrainian People’s Republic (that Government ceased its existence when Ukraine was concurred by Bolsheviks’ Red Army).

Olha Kobylyanska (1863-1942): Ukrainian writer and active member of the feminist movement.

Lesya Ukrainka (pen name) / Larysa Kosach-Kvitka (1871-1913): one of the brightest and most well-known Ukrainian authors. Her literary heritage is huge. She was writing both prose and lyrics. Also, she was an activist of Ukrainian national movement.

Solomiya Krushelnytska (1872-1952): was widely recognized as the most prominent opera voice of her time. She was singing in 8 languages at the most famous world stages and had got numerous international awards. Giacomo Puccini called her “the greatest and most charming Madame (Madama) Butterfly”.

Kateryna Bilokur (1900-1961): Ukrainian artist, painter of the “naïve art”.  Pablo Picasso was deeply impressed by her works displayed at the International Exhibit in Paris in 1954.

Olena Teliha (1906-1942): Ukrainian poet and activist of the national movement. During the II World War and Ukraine’s occupation, she founded Ukrainian Writers’ Union and was the editor of weekly magazine “Litavry” (“Timpani”). She was executed by German Nazi in Kyiv, in Babyn Yar (the venue of mass executions).

Maria Prymachenko (1909-1997): Ukrainian popular artist, “naïve art” painter. According to UNESCO decision, 2009 was the year of Mariya Prymachenko.

Alla Gorska (1929-1970): Ukrainian artist, activist of the dissidents’ movement (opponents of the totalitarian regime in the Soviet Union) and human rights’ defender.

Lina Kostenko (1930 р.н.): Ukrainian writer and poet, active participant of dissidents’ movement. She has numerous awards in literature. Among them are Shevchenko National Prize (1987), Antonovychs’ Annual Award (1989) and Petrarka Award (1994).

Nina Matviyenko (1947 р.н.): Ukrainian famous singer of folk songs. She has honorary title of the People’s Artist of Ukraine.

The younger generation of Ukrainian women is no less worthy of being mentioned here. They are no less patriotic, courageous and selfless than their prominent ancestors.

We cannot but mention all women who in November 2013 - February 2014 were at Maidan in Kyiv in the moments of highest danger: all medical workers, volunteers and everybody else, who came called by their souls and was saving lives.

The highest tribute is to be paid to courageous women that are currently defending Ukraine from Russia’s military aggression, including all volunteers who daily risk their lives when deliver supplies to the front line and humanitarian aid to the affected areas.

Of course, an outstanding figure is Nadia Savchenko, Ukrainian military pilot, member of Multi-National Force in Iraq (2004), Hero of Ukraine, Member of Parliament and Ukraine’s parliamentary delegation to the Parliamentary Assembly of the Council of Europe. On June 18, 2014, she was abducted in eastern Ukraine by Russia-led militants and illegally brought to Russia, where she was prosecuted on false allegations. Since then she is remaining in illegal detention under the permanent heavy psychological pressure. Her civil rights and human freedoms, including the right for justice, are continuously brutally violated by Russian authorities. As a protest, she went on hunger strike on December 13, 2014 (lasted 83 days). In spite of the threat to her life confirmed by physicians and multiple calls of the world community the situation has not been improved. Kremlin keeps on neglecting and violating the law.

Nadia Savchenko is a symbol of Ukraine’s steadfastness and freedom, an example of genuine patriotism and courage. Nation that has such heroes can never retreat or be defeated.   

On March 6, 2003 the Parliament of Ukraine approved the text of the national anthem of Ukraine “Ukraine’s Glory and Freedom Have Not Yet Perished” 

Although, only the first part of the song has officially become the text of the anthem, there are two more parts in this famous patriotic lyric. Moreover, the original text of this passage not included into the anthem was changed. It was cut down from four parts to just three and became eventually more moderate.

Today we would like to present for your attention the ORIGINAL text of the song written in 1862 by Ukrainian poet Pavlo Chubynskiy (at that time Ukraine was an integral part of the Russian Empire). We believe that today these lyrics as well as the dramatic story of its creation that we have already told you give a very good food for thought on the deep rooted nature of recent developments in and around Ukraine.

It should also give the right clue to understanding why Ukraine and its nation will never give up in spite of military aggression, occupation and heavy economic pressure we are currently facing from Kremlin. Glory to Ukraine and glory to all its Heroes!

Translation from Ukrainian into English):

1.

Ukraine is not yet dead, nor its glory and freedom,
Luck will still smile on us, young brothers.
Our enemies will vanish, as the dew does in the sunshine,
And we, brothers,will be masters in our own land.

CHORUS:
We'll put the soul, the body for our freedom
And we'll show that we brothers are of Kozak kin [free people].
Hey, hey, dear brothers, let start our work,
Hey, hey, it's time to stand, time to strive for freedom.

2.

Nalyvayko, Zaliznäk, and Taras Träsylo [Ukrainian national heroes]
Call us from the tombs to the sacred cause.
Let us remember the glorious death of the Kozak-knighthood [Ukrainian army]
To avoid the useless waste of our youth.

Chorus

3.

Oh Bohdan, oh Bohdan, our glorious hetman [ruler],
Why had you given Ukraine to the hateful Moscowaits.
We'll give our lives to return her honor.
We'll name us the true sons of Ukraine.

Chorus

4.

Our brothers-Slavs have already taken the arms.
No one should wait that we'll remain behind.
Let us unite, Slavic brothers,
Let the enemies die, let the freedom come.

Chorus 

 On March 5, 1946 Winston Churchill delivered his famous “Iron Curtain Speech”

On March 5, 1946 at the Westminster College, Fulton, Missouri, USA Winston Churchill delivered his famous speech The Sinews of Peace (“Iron Curtain Speech”).  We believed that the “iron curtain” is a part of history. Kremlin proves the opposite. Today stronger support to Ukraine is “sinews of world peace”, not “sinews of war”.

The Sinews of Peace ("Iron Curtain Speech")

“… Beware, I say; time may be short. Do not let us take the course of allowing events to drift along until it is too late … There is the path of wisdom. Prevention is better than cure.

A shadow has fallen upon the scenes so lately lighted by the Allied victory. Nobody knows what Soviet Russia and its Communist international organisation intends to do in the immediate future, or what are the limits, if any, to their expansive and proselytising tendencies…

From Stettin in the Baltic to Trieste in the Adriatic, an iron curtain has descended across the Continent… Police governments are prevailing … there is no true democracy.

The safety of the world requires a new unity in Europe, from which no nation should be permanently outcast.

… what we have to consider here to-day while time remains, is the permanent prevention of war and the establishment of conditions of freedom and democracy as rapidly as possible in all countries. Our difficulties and dangers will not be removed by closing our eyes to them. They will not be removed by mere waiting to see what happens; nor will they be removed by a policy of appeasement. What is needed is a settlement, and the longer this is delayed, the more difficult it will be and the greater our dangers will become.

From what I have seen of our Russian friends and Allies during the war, I am convinced that there is nothing they admire so much as strength, and there is nothing for which they have less respect than for weakness, especially military weakness. For that reason the old doctrine of a balance of power is unsound. We cannot afford, if we can help it, to work on narrow margins, offering temptations to a trial of strength. If the Western Democracies stand together in strict adherence to the principles of the United Nations Charter, their influence for furthering those principles will be immense and no one is likely to molest them. If however they become divided or falter in their duty and if these all-important years are allowed to slip away then indeed catastrophe may overwhelm us all…

There is the solution which I respectfully offer to you in this Address to which I have given the title ‘The Sinews of Peace’…”

Winston Churchill

March 5, 1946

Westminster College,

Fulton, Missouri 

145 years ago Ukrainian academician Yevhen Paton was born

On March 4, 1870 famous Ukrainian academician Yevhen Paton was born. He was a prominent scientist in the area of bridge engineering and welding, the founder and the first president of the Welding Institute in Ukraine. Under his leadership, a group of scientists invented a new method of fast automatic welding. It was a scientific breakthrough of that time.

In 1940-1953 Yevhen Paton constructed the first in the world 1543-meter long bridge that was fixed by welding only. It became not only an innovative engineering project, but also one of the most beautiful bridges in Kyiv. Today it is known as Paton’s Bridge.

Yevhen Paton is famous also for constructing a romantic Park Bridge (“Bridge of Lovers”) in Kyiv, which is another beautiful place to visit in the capital of Ukraine. It was built in 1910 and was the first folding metallic bridge in the country.

On March 4, 2015 Ukraine celebrates 100 years since the birthday of Mykhailo Verbytskyi, the author of music of Ukraine’s national anthem “Ukraine’s Glory and Freedom Have Not Yet Perished”

National anthems have always had very special sacred meaning for every nation. They are the demonstration of the most patriotic feelings and aspirations for freedom. Their music and lyrics impel all of us to get up as soon as we hear the first chord.

Ukrainian national anthem is “Ukraine’s Glory and Freedom Have Not Yet Perished” – prophetic words and inspiring music. In November 2013 - February 2014 Maidan’s protesters were singing it in their darkest and brightest moments. Since March 2014, numerous Crimean opponents of Russia’s illegal attempt of annexation keep on singing Ukrainian national anthem despite Kremlin’s ignorance of their voice. For over a year national anthem is encouraging Ukraine’s heroes that defend our state from Russia’s military aggression.

The fact that the lyric has been written at the East of Ukraine, and the music has been composed at the West of our country is symbolic. It testifies indisputably Ukrainian national unity and integrity. These words and melody have distinguished meaning for generations of fighters for Ukraine’s freedom and independence. It is a call to never give up, to believe in their ultimate victory and Ukraine’s prosperity.

For centuries Ukraine had not had its own anthem. In the beginning of the second half of the 19th century (Ukraine was an integral part of the Russian Empire at that time) a group of Ukrainian patriots decided to compose a song that would become a national anthem. That idea was fulfilled by Ukrainian poet Pavlo Chubynskiy.

The exact date when the lyric has been composed is hard to define. It is widely believed that it was in autumn 1862 in Kyiv (the capital of Ukraine). Once P.Chuynskiy heard Serbian students singing their patriotic song. He liked it so much that in 30 minutes he wrote his own version of the text for that song – about the struggle of Ukrainians for their freedom and independence. The lyric by Chubynskiy perfectly matched the melody of Serbian song and became extremely popular on the same day, especially among the young people. As a punishment, Russian Empire’s regime forced the author to leave Ukraine and move for residence to the North of Russia.

Nevertheless, in 1863 this poem was published in Lviv (Western Ukraine) and draw attention of Ukrainian composer and orchestra director Mykhailo Verbytskyi. Same year the lyric was published again (its altered version) along with a new music to it composed by Verbytskyi. The melody was based on Ukrainian traditional songs’ sounding and march motives. It appealed national self-confidence and became popular at once.

The first performance at the stage took place in 1864 in Lviv (some words were changed for staging to fit in the historic context of the opera). The audience loved it so much that artists had to sing it it encore.

In 1917-1920 it became the anthem of the Ukrainian People’s Republic (ceased its existence after Bolsheviks’ Red Army had concurred Ukraine’s territory) and in 1939 – the anthem of Carpathian Ukraine (Western regions of Ukraine).

Unofficially it was considered to be Ukraine’s anthem since Ukraine regained its independence in 1991. It was legally formalized by the Parliament of Ukraine in January 1992 (music) and 2003 (lyric). Article 20 of the Constitution of Ukraine stipulates that the national anthem of Ukraine is the music composed by Mykhailo Verbytskyi. 

 On February 23, 1918 Crimean Tatar leader Noman Chelebijikhan was shot dead by Bolsheviks’ regime that came to power in Russia

On February 23, 1918 imprisoned in Sevastopol (city in Crimea) renowned Crimean Tatar activist Noman Chelebijikhan was shot dead on the order of Bolsheviks’ party that came to power in Russia. He was the founder of the first Crimea Tatar parliament (Kurultai), the first head of the Government of the Crimean People’s Republic proclaimed in 1917 and the first spiritual leader (Mufti) of Crimean, Lithuanian, Polish and Belorussian Muslim communities.

Noman Chelebijikhan was great son of Crimea, faithful patriot and real humanist. He is the author of the following words of wisdom: “The peoples of Crimea are lovely bouquet. Every of these nations need equal rights and conditions. Because we are to move further shoulder to shoulder”. A governmental program document drafted under his leadership states the following: “Crimean Tatar national government is committed not only to ensure happiness and sufficient life level for the indigenous people, but also to defend all fellow countrymen who live in Crimea from usurpation of the power, anarchy and coup, to defend their lives and dignity. We consider it to be our sacred duty”.

Executioners threw out the corpse of Noman Chelebijikhan to the Black sea. 26 years later Soviet totalitarian regime used military power to force Crimean Tatars to leave the Crimean peninsula – the land of their ancestors.

Kremlin’s genocide of Crimean Tatars have never been ceased. Since March 2014, brutal hostile politics of so-called occupation “power” is aimed at ultimate suppression of Crimean Tatars’ justified aspiration to defend their legal rights and freedoms at their native land. While waging the “hybrid” war against Ukraine, Russia carries on “hybrid deportation” of Crimean Tatars: everyone who do not support occupation is forced by intimidations, prosecutions and oppressions to leave Crimea almost like 71 year ago.

Horrible daily reality of Tatars in Crimea is kidnapping and killings, persecutions and detentions of activists (acting head of Majlis Akhtem Cheigoz can soon be sentenced to 10-year imprisonment on false allegations), ban on entering the territory of Crimea for Tatar leaders, seizure of property of Majlis and Fund “Crimea”, armed riots on mosques and search of property. There is heavy pressure on media in Crimea: the only in the world Crimean Tatar independent TV channel “ATR” is under the threat of being shut down and other independent Crimean Tatar media cannot receive registration there. Mass relays are under the ban. Russian Federal Security Service has already had hundreds of so-called “conversations” with residents of Crimea.

Everything done by so-called occupation “power” is aimed at creating the spirit of fear and despair, total humility of Crimean society to occupation regime’s lawlessness and tyranny.

As a gesture of our solidarity with the Crimean Tatars in opposing Russia’s occupation the Embassy of Ukraine to the USA presents for your attention the original lyrics I Swear in the Crimean Tatar language composed by Noman Chelebijikhan, which became the anthem of Crimean Tatars.

 

«Ant etkenmen!»

Ant etkenmen, milletimniñ carasını sarmağa,

Nasıl bolsın bu zavallı qardaşlarım iñlesin?

Onlar içün ökünmesem, muğaymasam, yaşasam,

Сüregimde qara qanlar qaynamasın, qurısın.

 

Ant etkenmen, şu qaranğı curtqa şavle sepmege,

Nasıl bolsın eki qardaş bir-birini körmesin?

Bunı körip usanmasam, muğaymasam, canmasam,

Közlerimden aqqan yaşlar derya-deñiz qan bolsın.

 

Ant etkenmen, söz bergenmen millet içün ölmege,

Bilip, körip milletimniñ közyaşını silmege.

Bilmiy, körmiy biñ yaşasam, Qurultayğa han bolsam,

Kene bir kün mezarcılar kelir meni kömmege.  

On February 21, the world celebrates the International Mother Language Day 

Today it is our great honor and privilege to present to you the famous Ukrainian lyric and its new translation into English by Peter Fedynsky, American journalist and translator of Ukrainian descend:

Love Ukraine, as would you the sun,
Like the wind, the grasses and waters…
In an hour of joy and a moment of glee,
Love her in hours of need.

Love Ukraine in dreams and in life,
Love your blossoming land,
Her perpetual beauty forever renewed,
And her language like that of a warbling bird.

Among nations fraternal, like an orchard abundant,
She beams through the ages…
Love Ukraine with all of your heart,
Love her with all of your deeds.

In all of the world she’s special for us,
Unique among charms that abound…
She graces the stars, she drapes all the willows,
And quickens each beat of the heart.

She dwells in a flower, a nest and electrified flares,
In all of the songs, in a muse,
A child’s sweet smile, in the waves of the Dnipr’
In purplish clouds that drift up above.

Amid cannonades that ground into dust
That foreign invader who dressed up in green,
And in lances that forged us a path through the gloom
Toward a springtime of sunshine and truth.

Young man! May for her be your smile,
Your tears and all unto death …
You can’t love what is foreign
If you don’t love Ukraine!..

Young maiden! Love her each minute
As would you the blue sky above.
Your sweetheart won’t want you,
If you don’t love Ukraine…

Love her at work, with your lover, in battle,

Like a song that drifts with the stars…
Love Ukraine with all of your heart –
And with her we’ll be for all time!

These lines were originally composed by renowned Ukrainian lyric poet Volodymyr Sosyura. He was born on January 6, 1898 in Ukrainian city Debaltseve – the place of recent fierce attacks of Russia-supported illegal armed groups of so called “Donetsk People’s Republic”.

In violation of the Declaration signed by Presidents of France, Russia and Ukraine and Federal Chancellor of Germany in Minsk on February 12, 2015, Russia-backed militants’ groups refused to establish a cease-fire regime in Debaltseve and withdraw heavy weaponry from there. Intense shelling caused mass destructions of local infrastructure and residential areas. Militants impeded civilians from leaving affected areas while banning OSCE Special Monitoring Mission’s free access to the city. Ultimately, militants’ continuous assaults pushed Ukrainian counter-terrorism forces to the west from their location agreed in Minsk on February 12.

On this day, we would like to pay tribute and to honor all Ukraine’s heroes and patriots who defend our state, its freedom and democratic choice with whatever weapon they are used to: be it gun or pen.

Glory to Ukraine! 

110 years ago, On February 20, 1905, Ukrainian poet Avenir Kolomyietz was born 

On February 20, 1905 Ukrainian poet, novelist, playwright, journalist and editor Avenir Kolomyietz was born. He is also a founder of the Music Institute in Western Ukraine.

Avenir Kolomyietz is the author of poem Love Your Home glorifying Ukraine and true patriotism. This lyric dated October 1, 1941 is especially topical for every Ukrainian citizen today, when our state is again under the military attack, this time from Russia, and Ukrainian patriots daily sacrifice their lives to defend our country, freedom and democracy.

He hails from ancient Ukrainian town Gorodetz, which used to have key importance for connecting Ukraine’s capital Kyiv with Western Europe. His degree he received in the University of Warsaw. Later his works were published in Lviv (Ukraine) in the Ukrainian and Polish languages. His play Imenem received the first prize at playwrights’ contest in Warsaw in 1933. During the World War II Avenir Kolomyietz was an active protester against forcible deportation of people from Western Ukraine to Nazi Germany. He was twice detained by Gestapo. To avoid death penalty he had to move from Ukraine to Austrian Salzburg, where he died in 1946.

25 лютого 1871 року народилася видатна українська поетеса Леся Українка

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!

Україна – це, зокрема, і особистості, які формують обличчя її історії. «Я на гору круту крем'яную буду камінь важкий підіймать. І, несучи вагу ту страшную, буду пісню веселу співать», - ці поетичні рядки не просто метафора, а пронизлива сповідь, непорушне кредо короткого, але яскравого, мов зірковий спалах, життя видатної української письменниці Лесі Українки.

Леся Українка (справжнє ім’я - Лари́са Петрі́вна Ко́сач-Кві́тка) народилася 25 лютого 1871 року у Новограді-Волинському. Її світогляд формувався під впливом матері – О.Драгоманової-Косач, письменниці та активної учасниці жіночого руху, а також дядька — М.Драгоманова, відомого ученого та громадського діяча. В дев'ять років Леся Українка вже писала вірші, а у тринадцять почала друкуватись.

В юнацькі роки Леся починає хворіти на туберкульоз, з яким вона боролася усе життя. Хвороба спричинила до того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також дядькові, вона дістала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала більше десяти мов, вітчизняну і світову літературу, історію та філософію. З п’ятнадцяти років Леся займається перекладами. Її перу належать переклади творів Гоголя і Тургенєва, Байрона і Міцкевича. У 19 років вона написала для своєї сестри підручник «Стародавня історія східних народів».

На початку 1893 року у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки — «На крилах пісень», яка була помічена і критикою і широким колом читачів. На дебют молодої поетеси відгукнувся І.Франко.

У 1894 р. родина поетеси оселяється в Києві. Леся Українка постійно спілкується з М.Лисенком, М.Коцюбинським, О.Кобилянською, М.Старицьким та іншими представниками української інтелігенції.

Через хворобу Лесі Українці доводилось багато їздити по світу. Вона лікувалася в Криму і на Кавказі, у Німеччині і Швейцарії, в Італії та Єгипті.

Останні 10 років життя для поетеси були надзвичайно плідними.

Особливе місце у творчій біографіі письменниці займав фольклор.

Під час перебування у Карпатах поетеса збирала гуцульські мелодії. Тридцять веснянок і обжинкових пісень з її голосу записав видатний український композитор М.Лисенко. Понад 200 пісень увійшли до книжки «Народні мелодії з голосу Лесі Українки».

Леся Українка померла 1 серпня 1913 року в грузинському містечку Сурамі, похована у Києві на Байковому кладовищі.

Пам'ять про видатну поетесу нарівні з іншими літературними класиками тієї доби І.Франком, М.Коцюбинським, П.Мирним навічно вкарбовано в історію нашої країни. Іменем Лесі Українки названо театр, центральну публічну бібліотеку, площу, бульвар у Києві. В різних місцях України створено 6 музеїв поетеси. Існує Інститут Лесі Українки та премія, що присуджується за літературно-мистецькі твори для дітей і юнацтва.

Зображення Л.Українки розміщено на 200-гривневій купюрі.

 

Підготовлено за матеріалами:

http://ukrlit.org/

http://uk.wikipedia.org/

http://www.l-ukrainka.name/

http://storinka-m.kiev.ua/

440 років тому вийшла перша в Україні друкована книга "Апостол"

Першодрукар Іван Федоров, вигнаний зі столиці Московії реакційним духівництвом, прямує до «богоспасенного міста Львова», де у лютому 1574 року у своїй друкарні власним коштом з допомогою небагатих львів’ян видруковує «Діяння та Послання Святих Апостолів» («Апостол»).

Місцем організації своєї друкарні Іван Федоров не випадково обрав Львів. У XV-XVI ст. це місто було великим торговельно-промисловим центром, важливим осередком культурного життя; у ньому було багато освічених людей, які, розуміючи значення друкованого слова, збирали бібліотеки, укомплектовували їх цінними виданнями.

І.Федоров оселився не у самому Львові, не за міськими мурами, де жили багаті люди, а за їх межами у Підзамчі, під схилами Замкової гори. Серед простих людей знайшов він друзів, помічників та учнів.

«Апостол» є зразком друкарської майстерності. До речі, Іван Федоров застосував оригінальний метод друкування двома фарбами: чорною та червоною. «Апостол» 1574 року складається з 35 восьмиаркушевих зошитів, тобто 560 сторінок.

Робота відзначається широкою різноманітністю та продуманістю художнього оформлення. Серед його прикрас гравюри, заставки, кінцівки та ініціальні літери. Серед елементів художнього оформлення є такі, що не використовувалися І.Федоровим у попередніх виданнях, їх створення пов’язане з Україною.

Видання супроводжувалось післямовою, яка стала прекрасним зразком української публіцистики ХVІ сторіччя. «Ця ж бо повість пояснює, звідки почалася і як створена була друкарня ця». «Не пристало мені ані оранкою, ані сіянням насіння скорочувати час свого життя, бо замість плуга володію я мистецтвом приладдя ремісничого, а замість хліба й усім по чину роздавати духовну цю поживу».

Надруковано «Апостол» на папері переважно місцевого та польського виробництва. Тираж цього видання не був зазначений у книжці, але дослідники визначають його у межах 1000-1200 примірників. На сьогоднішній день відомо близько 120 екземплярів.

Примірники львівського «Апостола» є в усіх найбільших книгозбірнях України: у Києві, Львові, Харкові, Дніпропетровську тощо, а також у зібраннях Росії, Білорусі, Польщі, Угорщини, Болгарії, США та інших країн. Усі відомі екземпляри львівського першодрукованого «Апостола» дбайливо зберігаються в бібліотеках і музеях як найцінніші пам’ятки культури.

Підготовлено за матеріалами:

http://www.religion.in.ua

http://konstlib.net

21 лютого - Міжнародний день рідної мови

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Володимир Сосюра

21 лютого представники всіх націй і народностей відзначають Міжнародний день рідної мови. Це свято було проголошено на Генеральній конференції ЮНЕСКО, яка відбулася 17 листопада 1999 року.

Вказану дату було обрано з метою вшанування подій, що відбулися цього дня 1952 р. Тогочасна влада Пакистану проголосила урду єдиною державною мовою, яка була рідною лише для 3% населення. Це було негативно сприйнято, особливо на сході, де майже всі розмовляли бенґальською мовою. 21 лютого 1952 р. під час демонстрації протесту в м. Дацці, поліція та військові вбили кількох студентів-демонстрантів. Після проголошення незалежності Східного Пакистану (Банґладеш) 1971 р., цей день відзначають в країні як день мучеників. За пропозицією Бангладеш, ЮНЕСКО вперше проголосило міжнародний день рідної мови 21 лютого 2000 р..

В Україні це свято існує з 2002 р., коли з метою зміцнення державотворчої функції української мови, сприяння вільному розвитку і використанню інших мов національних меншин нашої держави Президент України підписав відповідне розпорядження про відзначення Міжнародного дня рідної мови. 

Оскільки з 6 000 розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення, ЮНЕСКО прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи. Окрім того, організація вважає, що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.

Відповідно до розробленого ЮНЕСКО Атласу мов світу, що перебувають під загрозою зникнення, за період життя останніх трьох поколінь людей із шести тисяч наявних у світі вже зникли понад 200 мов, 538 перебувають у критичному стані, 502 мовам загрожує серйозна небезпека, 651 перебуває в небезпеці і 607 – у стані нестійкості.

Як сказав генеральний директор ЮНЕСКО, пан Коіхіро Мацуура «Рідна мова дорога кожному з нас. Рідною мовою ми вимовляємо наші перші слова і найкраще висловлюємо наші думки. Вона є базою, на якій усі люди розвивають свою особистість з моменту свого першого подиху, і вона є тим, що підтримує нас протягом усього життя. Вона є засобом навчати повазі до самого себе, до своєї історії, до своєї культури і, головне, до інших людей з усіма їхніми особливостями».

У м. Рівне на честь свята рідної мови встановили всеукраїнський рекорд – пам’ятник гігантській літері «Ї».

Українська мова пройшла нелегкий шлях. Однак, попри всі перешкоди, для багатьох мільйонів людей вона була і є рідною, є мовою їхніх дідів, батьків і буде також мовою їхніх дітей. Ми щиро віримо, що краса і сила української мови пригорне до себе серця мільйонів інших людей.

 

Ой яка чудова українська мова
Де береться все це, звідкіля і як
Є в ній ліс-лісок-лісочок, пуща, гай, діброва,
Вір, дерелісок, чорноліс. Є іще байрак.

І така ж розкішна і гнучка, як мрія.
Можна “звідкіля” і “звідки”, можна і “звідкіль”.
Є у ній хурделиця, віхола, завія,
Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль.

Та не в тому справа, що така багата
Помагало слово нам у боротьбі.
Кликало на битву проти супостата,
То звучало сміхом на полях плаката,
І за все це, мово, дякуєм тобі.

Скрізь одне жадання, і мета, і ясність.
Живемо, працюємо, як одна сім’я,
І краса новітня окриля сучасність.
Цю красу звеличує мова і моя.

Нас далеко чути, нас далеко видно.
Дмуть вітри історії в наші паруси.
Розвивайся й далі, мово наша рідна,
І про нас нащадкам вістку донеси.

Олександр ПІДСУХА

Підготовлено за матеріалами:

http://uk.wikipedia.org/

http://litakcent.com/2013/02/21/21-ljutoho-mizhnarodnyj-den-ridnoji-movy/

http://www.hurtom.com/portal/ 

19 лютого 1992 року Верховна Рада України затвердила тризуб як малий Державний герб України, вважаючи його елементом великого герба 

«Це був один із дуже важливих етапів державотворення. Демократична Народна рада пропонувала через символіку ствердити наступність нашої державності. Адже тризуб вказує на правонаступництво Києва щодо політичної та культурної спадщини Київської Русі», — учасник епохального засідання Верховної Ради України 19 лютого 1992 року, народний депутат Іван Заєць.

Напружене протистояння у стінах парламенту тривало тоді цілий день і завершилося затвердженням національного символу…

Відкритий конкурс на створення проекту Державного герба України, відповідно до постанови Верховної Ради, оголосили 24 червня 1991 року (тобто ще за існування СРСР). Під егідою Комісії з питань культури і духовного відродження ВР було створено робочу групу–журі з представників Народної ради і комуністичної більшості, а також істориків, мистецтвознавців, музейників.

4 жовтня 1991 року експертна група підбила підсумки конкурсу. На нього надійшло понад 200 робіт (усі вони тепер зберігаються в Центральному державному архіві органів центральної влади та управління). Важливо, що 192 з них містили зображення тризуба у різних контекстах. Коли розкрили запечатані конверти з прізвищами авторів, з’ясувалося, що переміг проект історика–геральдиста Андрія Гречила та художника Івана Турецького.

На думку А.Гречила, тризуб у графічній традиції періоду правління Великого князя Володимира був прийнятий невипадково, оскільки «саме за князя Володимира всі етнічні українські землі були об’єднані в одній державі. У 1918 році тризуб також було обрано гербом УНР як символ соборності українських земель. Такий герб має ідею поновлення традиції державності».

Про походження і значення тризуба як символу державної влади, церковної чи військової емблеми українців існують різні теорії, але жодна не дає задовільного пояснення. Найстаріші археологічні знахідки тризубів на українській території сягають 1 століття нашої ери. Ймовірно, він був знаком влади, символом племені, яке пізніше стало складовою частиною українського народу. З княжої доби збереглися тризуби на золотих і срібних монетах Великого князя Володимира, який, мабуть, успадкував цей родинно-державний знак від своїх предків.

Далі тризуб став спадковим геральдичним знаменом для нащадків Володимира Великого — Святополка І (1015 — 1019 рр.), Ярослава Мудрого (1019 — 1054 рр.) й інших князів. Двозуб був знаменом Ізяслава Ярославича (1054-1078 рр.), Святополка II Ізяславича (1093 — 1113 рр.), галицького князя Льва І Даниловича (1264 — 1301 рр.). Крім монет, знак тризуба знайдено на цеглі Десятинної церкви в Києві (986 — 996 рр.), на плитках Успенської церкви у Володимирі Волинському (1160 р.), на цеглі і каменях інших церков, замків, палаців, на посуді, зброї, перснях, медальйонах, печатках, рукописах.

Поширений на територіях всіх князівств Київської держави протягом кількох століть, тризуб зазнавав змін, включно з переходом до двозуба, але зберігав свою первісну Володимирову структуру. Серед інших змін класичного Володимирового тризуба можна назвати додавання хреста на одне з рамен чи збоку, півмісяця, орнаментальних прикрас тощо. Досі віднайдено близько 200 різновидів тризуба. Його використовували також як символічний і релігійний знак в українському фольклорі і церковній геральдиці.

По відродженні української держави в 1917 р. Мала Рада (12 лютого 1918 р. у Коростені), а згодом і Центральна Рада (22 березня 1918 р.), на пропозицію Михайла Грушевського, прийняли Володимирів тризуб за державне знамено УНР як великий і малий герб у відповідному орнаментальному обрамуванні.

Підготовлено за матеріалами:

http://ridna.ua

http://uateka.com

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2137-12

16 лютого 1813 року народився Семен Степанович Гулак-Артемовський, визначний композитор і пісняр, автор музики та лібретто опери "Запорожець за Дунаєм"                                                       

Видатний оперний співак і драматичний актор, - він належав до шевченківського покоління суспільних і культурних діячів. Мав літературний хист і був прекрасним композитором, залишивши в мистецтві яскравий і неповторний слід багатогранням свого щедрого таланту, – його опера "Запорожець за Дунаєм" стала першою оперою на національний сюжет в професійній українській музиці і проклала шлях до подальших звершень у цьому жанрі.

Народився Семен Гулак-Артемовський 16 лютого 1813 р. в селі Гулаківка неподалік містечка Городище Черкаського повіту Київської губернії в сім’ї священика, що походив з відомої своїми давніми традиціями козацької родини,.

Молодший брат батька, Петро, який став професором Харківського університету та відомим байкарем, мав неабиякий вплив на формування музично-літературних інтересів малого хлопчини. Семена з дитинства готували до прийнятого в родині духовного сану, задля чого в 11-річному віці його віддають у Київське духовне училище. На початку Семен сумлінно навчається, але з часом, захоплений найбільше музикою та співом у митрополичому хорі Софійського собору, вкрай занедбує навчання. Після неодноразових попереджень по смерті батька в 1830 р. його таки відраховують з училища. Але здібного співака з чудовим голосом приймають у хор Михайлівського монастиря, де він незабаром став солістом. У 1835 р. повертається на навчання в семінарію і успішно здає іспити.

Доленосним став для двадцятип'ятирічного С.Гулака-Артемовського 1838 рік. У червні до Києва прибув славетний уже на той час композитор М.Глінка з метою набрати хлопців з гарними голосами для придворної співочої капели. Обдарування С.Гулака-Артемовського вразило М.Глінку і він одразу взяв Семена з собою до Петербургу. М.Глінка навчав його не лише виразності виконання, дикції, грі на музичних інструментах, а й, що найважливіше, основам композиторського мистецтва.

Вже навесні 1839 р. при допомозі композитора О.Даргомижського та князя-мецената Волконського в театральному залі Юсупівського палацу відбувся перший публічний концерт С.Гулака-Артемовського. Успіх окрилив молодого виконавця, а пропозиція відомого власника уральських заводів П.Демидова фінансувати його навчання в Італії додала впевненості в опануванні висот виконавської майстерності. Влітку цього ж року він виїздить до Парижа, а потім до Флоренції. Творча кар'єра співака складалася вдало і багатогранно: насичена концертна діяльність, численні оперні партії, композиторська робота.

У 1842 р. С.Гулак-Артемовський повертається до Петербурга, де протягом 22 років, до 1864 року є солістом російської імператорської опери в Петербурзі, а в 1864–1865 рр. — Великого театру у Москві. Справді творчою перемогою стала партія Руслана в опері М.Глінки "Руслан і Людмила".

З початку шістдесятих років наполегливо працював над оперою "Запорожець за Дунаєм". Сюжет опери був підказаний професором-істориком М.Костомаровим, а все решта - текст вокальних номерів і прози, оркестрова партитура та клавір, а також лібрето - оригінальна авторська робота композитора. За своєю формою "Запорожець за Дунаєм" - типовий зразок лірико-комічної опери, у якій поряд з комедійною лінією розвивається лірико-романтична.

Ця опера, датована 1862 р., яка стала українською музичною класикою, принесла широку популярність С.Гулаку-Артемовському, як композитору. Вперше опера "Запорожець за Дунаєм" була поставлена на сцені Маріїнського театру в Петербурзі 14 квітня 1863 р.

Окреме місце у творчій спадщині С.Гулака-Артемовського посідають українські пісні, зокрема "Стоїть явір над водою" (присвячена Тарасу Шевченку), "Спать мені не хочеться", "Ой на горі та й женці жнуть" — рапсодія із збірки з семи пісень під загальною назвою "Українська свадьба".

Останні роки життя нашого великого земляка пройшли в Москві, де він і похований (помер 17 квітня 1873 р.). В 1952 р. стараннями артистів Московського музичного театру ім. К.Станіславського та В.Немировича-Даньченка на могилі на Ваганьківському кладовищі було встановлено пам'ятник з написом "Семен Степанович Гулак-Артемовський. Композитор, співак, автор опери "Запорожець за Дунаєм".

Ця неповторна опера тріумфально йшла не лише на вітчизняній, а й багатьох сценах світу. І нині репертуар Національної опери ім. Т.Шевченка в Києві неможливо уявити без "Запорожця за Дунаєм".

Багатогранна творча спадщина Семена Гулака-Артемовського служить на славу пісенної культури незалежної Україні.

Підготовлено за матеріалами:

http://uk.rodovid.org/

http://uk.wikipedia.org/ 

8 лютого 1117 року Київський князь Володимир Мономах завершив свій твір "Повчання дітям"

«Діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться».

8 лютого 1117 року князь Володимир Мономах завершив написання свого твору «Повчання дітям»  - першого в Київській Русі дидактично-художнього (повчального) твору. З одного боку, цей жанр був досить поширеним в Античності, проте в Українській історії це був перший зразок світської проповіді. Відомості про цю працю Мономаха науковці вперше знайшли у Лаврентіївському списку «Повісті минулих літ», датованому 1377 роком.

У «Повчанні дітям» автор дає настанови своїм дітям та усім нащадкам Київської Русі: вчить їх бути розумними, відстоювати інтереси Батьківщини, не затівати князівських міжусобиць, поширювати у країні освіту, сприяти доброчинності. Свої настанови він підкріплює прикладами із власного життя, розповідає про численні віськові походи, викликані необхідністю зміцнення єдності держави та її захисту від зовнішніх ворогів, а також принципи державного правління. Повага до військової дружини і воїнської справи - принципи, котрим Володимир Мономах надає особливого значення.

У «Повчанні дітям» князь Володимир пише: «Діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться». Володимир Мономах вважав, що виховувати дітей слід на позитивних прикладах батьків, дідів. Одним із основних засобів виховання  князь вважав освіту: «Що вмієте, того не забувайте, а чого не вмієте, того навчайтесь, — як батько мій, дома сидячи, знав п'ять мов, через те й честь йому була в інших країнах..». Великий князь радить своїм дітям любити Батьківщину, захищати її від ворогів, бути хоробрим, трудитися, бути гуманними, чуйним до людей, поважати старших, жаліти дітей, сиріт, поважати жінок: «Перш за все не забувайте убогих, а яко можете, по силі годуйте їх і подавайте сиротам. І вдову захистіть, не дайте сильним губити людину».

Торкаючись питань морального виховання дітей, князь Володимир у «Повчанні дітям» багато уваги приділяє нормам і правилам поведінки людини. Він дійшов висновку, що особиста поведінка дорослих в межах цих норм є критерієм вихованості… У свою чергу етикет, манера, тон поведінки перебувають у прямій залежності від моральних вправ. «…Куди б не прийшли і де б не зупинилися, напійте і нагодуйте нужденного. Найбільше шануйте гостя, звідки б він до вас не прийшов: простий чи знатний, чи посол; якщо не можете пошанувати його дарунком, то пригостіть його їжею і питвом, бо він, мандруючи далі, прославить вас у всіх землях доброю чи злою людиною».

Більшість істориків вважають «Повчання дітям» своєрідним політичним заповітом Мономаха своїм нащадкам.

Підготовлено за матеріалами:

http://www.sde.org.ua/

http://www.ukrlife.org/

http://www.calendarium.com.ua/

http://uk.wikipedia.org/ 

 Бій під Крутами 29 січня 1918 року — героїчна сторінка історії України

  Молитва

О, Боже наш добрий
З високого неба!
Молитву сьогодні

Заносим до Тебе.
За тих, що боролись
При станції Крути
За нашу Державу
Із ворогом лютим,
Що в битві цій впали
В цю зиму криваву...

Прийми їх до Себе!
Прийми в Свою славу!
А нам від цих Триста,
О, Боже, благаєм!
Любові дай вчитись
До рідного Краю!

                     Храплива Леся (українська поетеса, нар. У 1927 р., зараз проживає в Канаді) 

Понад 90 років тому історія України закарбувала на своїх скрижалях новий символ, який став невід'ємною складовою генетичної пам'яті українського народу. Цей символ — Крути!

29 січня 1918 року назва невеликої станції, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач-Київ, ознаменувала відлік нового духовного злету нації, який уже протягом майже століття є сяючим дороговказом для десятків поколінь незламних борців за свободу та незалежність рідної землі, за власну Українську державу.

27 січня 1918 р. з Києва назустріч більшовицьким військам, що наступали на Україну, вирушив добровольчий Студентський Курінь. Він складався зі студентів Університету імені Святого Володимира (нині Київський Національний Університет ім. Т. Шевченка), новоствореного Українського Народного Університету, а також із гімназистів Київських гімназій. Вони майже не мали ніякої бойової підготовки. Курінь мав на меті допомогти українським частинам утримати станцію Бахмач. По дорозі прийшло повідомлення, що в Бахмачі уже ворог. Тому загін зупинився відразу за Ніжином, на станції Крути - за 120 км від Києва.

Перемога під Крутами давала б шанси відбити Бахмач, зруйнувати колії і почекати підтягнення до Києва військових частин з регіонів. Поразка відкривала б ворогові шлях на столицю. Студентський Курінь становив до 300 юнаків. Проти них рухався передовий загін військ Муравйова кількістю близько 6 тисяч військових, який підтримувала вогнем артилерія з бронепотягів. У захисників Крут була тільки одна гармата. Бій тривав цілий день з ранку 29 січня 1918 р. й до вечора. У результаті більшість загинуло, 35 потрапило до полону.

Надвечір 27 полонених студентів та гімназистів розстріляли у дворі ст. Крути. Перед смертю гімназист-галичанин І.Г.Піпський заспівав «Ще не вмерла України...», його спів підхопили й інші юнаки.

Як така, битва не мала вирішального значення в перебігу військових дій, однак вона на кілька днів зупинила наступ більшовицьких військ, відтак Центральна Рада змогла протриматися в Києві, що було надзвичайно важливо для делегації УНР на мирних переговорах у Бресті, яка готувала документи про визнання Центральними державами незалежності України.

Трагічна загибель студентського куреня під Кру­тами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. За рішенням УЦР тіла 27 вояків-студентів було перевезено до Києва та урочисто поховано на Аскольдовій могилі.

На перепохованні героїв Крут у Києві 19 березня 1918 року Людмила Старицька-Черняхівська сказала: "Ми повинні всі, що лишилися живими, поклястись на цій могилі – віддати Україні все наше життя. Тільки всесильною працею  на життя України можемо ми поквітувати їх жертву та зняти з них тягар марної, німої смерти".

Сьогодні на Аскольдову могилу приходять старі й молоді, щоб узяти наснаги від вогню самопожертви героїв Крут.

Підготовлено за матеріалами:

Бойко О., Крути //Довідник з історії України.-К.: Генеза, 2002.-С.376 http://www.vasilkov.info/ та http://www.istpravda.com.ua/articles/5107e15909e9c/  (Володимир Сергійчук: "Завдяки Крутам УНР визнали державою"

27 січня 1860 року вийшло перше повне і останнє прижиттєве видання «Кобзаря» Тараса Шевченка

Свою Україну любіть,

Любіть її… во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Тарас Шевченко

Уперше невелика збірка поезій Тараса Шевченка під назвою «Кобзар» вийшла у квітні 1840 року. Там було усього вісім творів — 7 поезій і поема «Катерина». Друге видання під назвою «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» було випущено 1844 року. Того ж року вийшли «Живописна Україна» та окремими книжечками — поеми «Тризна» і «Гамалія», 1859-го у німецькому Лейпцигу побачила світ збірка «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки», де вперше було надруковано «Заповіт».

І ось через 20 років після першої появи «Кобзаря» та тривалого (понад рік) листування між Третім відділенням, Міністерством народної освіти та цензурними відомствами з приводу прохання Т.Шевченка про нове видання «Кобзаря» — вийшло третє (і останнє за життя) найповніше видання. Але не повне («цензура випустила із своїх пазурів мої безталанні думи та так, проклята, одчистила, що я ледве пізнав свої діточки», — оцінка самого Т.Шевченка). А не пропущені цензурою місця з поеми «Катерина» у примірниках, що призначалися деяким високопоставленим особам, у т.ч. і тодішньому Міністру народної освіти Ковалевському, друкарі заклеїли надрукованими листочками.

Гроші на видання в сумі 1100 карбованців позичив Платон Симиренко, з яким Тарас Шевченко познайомився у Млієві на Черкащині під час своєї останньої подорожі по Україні в 1859 році, — з умовою повернення боргу примірниками книжки. Книжку було надруковано в книгарні Куліша тиражем 6050 примірників. Фірмі Яхненка і Симиренка Тарас надіслав 735 примірників.

Вихід «Кобзаря» 1860 року став сенсацією для російської столиці. Газета «Северная пчела» 26.01.1860 року повідомляла своїх читачів про цю подію та зазначала, що «Ця невелика, однак розкішно видана книжка прикрасила б кожну, найбагатшу літературу: це справжній геніальний витвір талановитого художника. Шевченко — це тип чисто народного поета-художника, в ньому... відобразилася вся Україна, поетична, філософська, життєва, буденна».

«Т.Г.Шевченко — вже належить історії. Це сама помітна, сама симпатична особистість України нашого часу; на нього звернено тепер погляди усіх як на представника народних дум,  горя, бажань, радощів» (Журнал «Семейный круг», 1860, ч. 8, 25.02.1860 рік).

Докладне повідомлення про вихід Шевченкового «Кобзаря» дає журнал «Народное чтение», одночасно публікуючи кілька віршів поета українською мовою та в перекладі на російську. У цьому ж журналі Т.Шевченко подав свою коротку біографію, уривки з якої — за спогадами одного із сучасників-росіян — «були процитовані майже в усіх журналах та газетах і рознесли ім’я Шевченка по всій Росії».

Газета «Московский вестник» у рецензії на «Кобзар» 1860 року писала, що тепер можна на кожному кроці зустріти людей, які приходять у захоплення від Т.Шевченка, які вчаться навіть його мови тільки для того, щоб прочитати його вірші.

Книжка оповістила світ: Україна має свого генія і пророка, співця і захисника, будівничого української України, слово і слава якого – безсмертні…

Підготовлено за матеріалами газети «Сільські вісті»

Taras Shevchenko, the great Ukrainian poet, artist and thinker, was born on March 9, 1814

Taras Shevchenko, the great Ukrainian poet, artist and thinker, was born on March 9, 1814, in the village of Moryntsi in central Ukraine, then part of the Russian Empire. His parents, H. Shevchenko and K. Shevchenko, were serfs on the land of V. Engelhardt.

Taras Shevchenko was orphaned when he was twelve and grew up in poverty and misery. He was taught to read by a village precentor and was often beaten for ‘wasting time’ on drawing.

At the age of 14 Shevchenko was taken away from his native Ukraine by his master, Baron Engelhardt. They lived for some time in Vilnius (1828–31), where Taras was once cruelly punished for daring to light a candle and draw at a time when his master was away at a ball. Engelhardt later realized that Shevchenko would never make a good servant, and decided to make him his "court" painter. In Saint Petersburg he apprenticed him to the painter V. Shiriaev for four years. Shevchenko spent his free time sketching the statues in the capital’s imperial summer gardens.

Noted writers and artists bought Shevchenko out of serfdom. The 2,500 rubles required were raised through a lottery in which the prize was a portrait of the poet, Zhukovsky, painted by Karl Bryullov. The release from serfdom was signed on April 22, 1838. A committee of the Association for the Encouragement of Artists had examined drawings by Shevchenko and approved them. In 1838, Shevchenko was accepted into the Academy of Arts as an external student, practicing in the workshop of K. Bryullov.

In Petersburg, while he diligently applied himself to painting and graduated from the Academy of Arts, he devoted himself with mounting fervour to poetry, which (according to his own testimony) he began to write during the white nights of 1837. And this proved to be his true calling. While he was to be an artist by profession all his life and eventually was awarded the title of Academician in engraving, poetry was always his true passion, in which his artistic brilliance and revolutionary spirit found their clearest expression.

It was in Petersburg that Shevchenko's first Ukrainian verses were born: romantic ballads,lyrical elegies and songs ( The Bewitched, The Wild Wind, The Water Flows Into the Blue Sea and others). In them the poet adopted and developed the chanting style and imagery of the kobzars (folk minstrels). He had often listened to them in his childhiood as they sang dumy, songs of the legendary past of Ukraine, of how the free Cossacks defended their homeland from its enemies, and of the heroic figures of the peasant rebels, the Haidamaki.

In 1840 a small book of verse appeared in Petersburg, entitled Kobzar. It contained only eight poems, but that book shook all Russia and the whole Slavic world. And in 1841 Shevchenko's biggest work, Haidamaki, an epic poem about the armed struggle of the Ukrainian Cossaks and peasants against Polish feudal gentry in the eighteen century, was published as a separate book.

Shevchenko also tried his hand at writing plays. In 1842, a fragment of the tragedy Nykyta Hayday appeared, and in 1843 he completed the drama Nazar Stodolya.

All his life, the poet was devoted to his nation. "Body and soul I am the son and brother of our unfortunate nation," he wrote. Opposition to the social and national oppression of the Ukrainian people grew in Shevchenko. Tsarist Russian censorship deleted many lines from his works, and created problems for the printing of the writer's poetry. None of the critics of the Kobzar, however, was able to deny the great talent of Shevchenko.

When in 1843 Shevchenko returned to Ukraine after fourteen years' absence, he heard his own songs and ballads from the lips of peasants and minstrels. Shevchenko visited his native district and saw his relatives and friends still bearing the heavy yoke of serfdom. He traveled a good deal through Ukraine and was shocked by what he saw there.

On his return to Petersburg in 1844 Taras Shevchenko became acquainted with a number of free-thinking Russians who later formed the secret political circle of M. Butashevich-Petrashevsky. He became a consistent revolutionary democrat, an active fighter against serfdom and autocracy.

In the spring of 1846, the poet lived for some time in Kiev, where he met the members of the Kyrylo-Methodius Society. The views of the poet had a great influence on the program of this secret society and on the philosophical outlook of many of his contemporaries.

In 1847, arrests began of the members of the Kyrylo-Methodius Society and Shevchenko was arrested on April 5, on a ferry crossing the Dnipro River near Kiev. The next day, the poet was sent to St. Petersburg. He arrived there on April 17, 1847, and was imprisoned. Here he wrote the cycle of poems In the Dungeon. Of all the members of the association who came under investigation, Shevchenko was punished most severely: he was exiled as a private with the Military Detachment at Orenburg. Russian Tsar Nicholas I, in confirming the sentence, wrote, "Under the strictest surveillance, with a ban on writing and painting."

It was not until 1857 that Shevchenko finally returned from exile, thanks to the efforts of friends.

On his return to Petersburg, Shevchenko drew close to the outstanding public figures of that time, the Russian revolutionary democrats Chernyshevsky and Dobrolyubov, and the Polish revolutionary democrat Sierakowski. While awaiting permission to return, Shevchenko began a diary, an important documentation of his views. On August 2, 1857, having received permission to travel to St. Petersburg, Shevchenko left the fort at Novopetrovsk. In Nizhniy Novgorod, he learned that he was forbidden to go to Moscow or St. Petersburg, on pain of being returned to Orenburg.

In May, 1859, Shevchenko got permission to go to Ukraine. He intended to buy a plot of land not far from the village of Pekariv, to build a house there, and to settle in Ukraine. In July he was arrested on a charge of blasphemy, but was released and ordered to go to St. Petersburg without fail. The poet arrived there on September 7, 1859. Nevertheless, to the end of his life, the poet hoped to settle in Ukraine.In spite of physical weakness as a result of his exile, Shevchenko's poetical strength was inexhaustible, and the last period of his work is the highest stage of his development. Shevchenko understood that the peasants would gain their freedom neither through the kindness of the tsar nor through reforms, but through struggle. He created a gallery of images - Champions of Sacred Freedom - of fighters against oppression and tyrarnny. On September 2, 1860, the Council of the Academy of Arts granted Shevchenko the title, Academician of Engraving.

Taras Shevchenko died in his studio apartment St. Petersburg at 5:30 a.m. on March 10, 1861 The poet was first buried at the Smolensk Cemetery in St. Petersburg. Then Shevchenko's friends immediately undertook to fulfil the poet's Zapovit (Testament), and bury him in Ukraine. On May 8 the steamship reached Kaniv, and Taras was buried on Chernecha Hill (now Taras Hill) by the Dnipro River. A tall mound was erected over his grave, and it has become a sacred site for the Ukrainian people.