Посольство України в Сполучених Штатах Америки

, Київ 14:41

З історії Посольства України в США

Дата встановлення дипломатичних відносин з США

Загальна інформація про Посольство

Україну як незалежну державу США визнали 26 грудня 1991 року .

Дипломатичні відносини встановлені 3 січня 1992 року.

Протягом 1992 року у світі відкрилося 18 Посольств України, у тому числі й в США.

31 грудня 1992 року Уряд України придбав будинок у м.Вашингтон для розміщення в ньому Посольства України. Придбання стало можливим завдяки зусиллям та пожертвам Координаційного Комітету допомоги Україні, Української кредитної спілки «Самопоміч», Української побратимської асоціації та інших організацій, а також багатьох представників української громади США.

Першим Послом України в США став Олег Білорус, а першим послом США в Україні - Роман Попадюк — українець за походженням.

Попередні керівники ПУ

Посли України в США

1992—1994 Білорус Олег Григорович

Білору́с Олег Григо́рович — український політик, доктор економічних наук, професор (1980), член-кореспондент НАНУ (Відділ економіки, міжнародний менеджмент, 05.1990); Інститут соціології НАНУ, завідувач відділу глобалістики; 1-й віце-президент України академії менеджменту і бізнесу; президент Міжнародного інституту глобалістики (з 1999); віце-президент ПА ОБСЕ (з 2004).

Біографія

Народився 14 жовтня 1939 року (село Червона, Фастівський район, Київська область); українець; батько Григорій Степанович (1908—1978) — вчитель історії і географії; мати Валентина Григорівна (1916) — вчителька, пенсіонерка; дружина Лариса Іванівна (1945) — викладач мови; син Ігор (1968) — економіст; дочка Ірина (1969) — кандидат юридичних наук, проректор УАЗТ.

Освіта: Київський інститут народного господарства, факультет економіки та управління промисловістю (1956-60), інженер-економіст; кандидат дисертації «Проблеми комбінування виробництва в промисловості» (1966); доктор дисертації «Проблеми економіки і організації об'єднань та комплексів (питання теорії та методології)» (1980).

07.1960-10.62 — інженер-економіст, заступник начальника, начальник планово-економічного відділу, НВО імені Т. Г. Шевченка, м. Харків. 10.1962-09.66 — аспірант кафедри економіки промисловості, 09.1966-05.70 — асистент, с.н.п., ст. викладач, доцент, заступник декана, декан, проректор, з 05.1970 — 1-й проректор, Київський інституту народного господарства. 07.1979-12.86 — директор Департаменту промисловості, науки і техніки, Секретаріат ЕЕК ООН, м. Женева. 1986-89 — заступник директора, Інститут економіки Держплану УРСР, м. Київ. 1989-90 — заступник директора — керівник відділення, Інститут економіки АНУ. 1989-92 — генеральний директор (засновник), Міжнародний інститут менеджменту, м. Київ. 1990-92 — директор (засновник), з 1994 — завідувач відділу глобалістики, геоекономіки і геополітики, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАНУ, м. Київ. 06 березня 1992-12 вересня94 — Надзвичайний і Повноважений Посол України в США. 09.1996-01.97 — член Експертної ради при Прем'єр-міністрові України — радник Прем'єр-міністра. Член ВО «Громада» (06.1996-05.99), член Президії, заступник голови партії (з 08.1997), 1-й віце-прем'єр і міністр зовнішніх зносин тіньового опозиційного кабінету міністрів ВО «Громада» (з 1997). Член Консультативно-дорадчої ради при Президії ВР України — радник Голови ВР України 12(1) скликання (1990-91). Голова Республіканського виборчого комітету на виборах Президента України (1991). 1964-65 — наукове стажування в Бєлґрадському університеті (Югославія), 1974-75 — у Гарвардському і Колумбійському університетах (США). Один з засновників (1990) і президент Української міжнародної асоціації Римського клубу (2001). Академік Міжнародної академії менеджменту (1991), Української міжнародної академії бізнесу та менеджменту (1991), Нью-Йорк. АН (1992). Дійсний член Американської аграрної академії (1994). Член президії Федерації науковців України (2000), член Українсько-Американської професійної асоціації (США).

Народний депутат України 3-го скликання 03.1998-04.2002 від ВО «Громада», № 8 в списку. На час виборів: завідувач відділу глобальних міжнародних стратегій Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАНУ, член ВО «Громада». Член фракції «Громада» (05.1998-03.99), уповноважений представник фракції «Батьківщина» (з 03.1999); член Комітету у закордонних справах і зв'язках з СНД (з 07.1998), голова підкомітету глобальної безпеки (з 06.2002).

Народний депутат України 4-го скликання 04.2002-04.06 від Блоку Ю.Тимошенко, № 6 в списку. На час виборів: народний депутат України, член ВО «Батьківщина». Заступник керівника фракції Блоку Ю.Тимошенко (05.2002-02.05), керівник фракції Блоку Ю.Тимошенко (з 02.2005), член Комітету у закордонних справах (з 06.2002).

Народний депутат України 5-го скликання з 04.2006 від Блоку Ю.Тимошенко, № 11 в списку. На час виборів: народний депутат України, член ВО «Батьківщина», член фракції «Блоку Юлії Тимошенко» (з 05.2006), заступник голови (з 08.2006), 1-й заступник голови Комітету у закордонних справах (з 07.2006), голова постійної делегації ВР України при ОБСЕ (з 09.2006). Член Політради ВО «Батьківщина».

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 р., обраний за списками БЮТ

Звання і наукові праці

Заслужений діяч науки і техніки України (1992). Заслужений працівник вищої школи СРСР (1979). Дипломат року (США, 1994). Лауреат премій ім. О.Шліхтера АНУ (1989), імені М.Птухи НАНУ (2000). Відмінник вищої школи СРСР (1972, 1976). Генерал-полковник Козацького Війська Запорізького (1999). Почесний мисливець України (1970). Медаль «За доблесний труд» (1970). Почесна Грамота ВР України (2005). Дипломатичний ранг — Надзвичайний і Повноважений Посол України (03.1992).

Автор (співавтор) понад 500 наукових праць, зокрема 27 індивідуальних і колективних монографій та підручників. 

Володіє англійською, французькою, сербською, хорватською, словенською, польською, словакською, боснійською, чорногорською, македонською, німецькою мовами.

Захоплення: іноземні мови, художня література, мисливство, садівництво, туризм, вокал.

1994—1998 Щербак Юрій Миколайович

Ю́рій Микола́йович Щерба́к (12 жовтня 1934, Київ) — український письменник, сценарист, епідеміолог, публіцист, політик, діяч екологічного руху, дипломат. Доктор медичних наук (1983). Лауреат Літературної премії ім. Ю. Яновського.

Біографія

Після закінчення Київського медичного інституту — науковий працівник Київського науково-дослідного інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського.

Доктор медичних наук. Брав участь у боротьбі з рецидивними проявами холери на території України і Узбекистану, зі спалахами інших інфекційних захворювань.

Літературну діяльність розпочав зі середини 1950-х pp. сатиричними «мальованими рецензіями» в дусі літературних прямувань народжуваного тоді руху «шестидесятників».

Член Спілки письменників України з 1966 року та Спілки кінематографістів України з 1971 року.

Як публіцист Щербак здобув популярність статтями про Чорнобильську трагедію в українській і московській пресі.

Один з засновників і голова Української екологічної асоціації "Зелений світ", перший лідер Партії зелених України.

1989—1991 — народний депутат СРСР, член опозиційної Міжрегіональної депутатської групи, очолюваної академіком Андрієм Сахаровим, член Верховної Ради СРСР, голова підкомітету з питань ядерної енергетики і екології.

1990—1992 — Голова Партії зелених України.

1991—1992 — перший міністр охорони навколишнього середовища незалежної України, член Ради Національної Безпеки України.

1992—1994 — посол України в Ізраїлі

1994—1998 — посол України в США (з 1997 р. — також посол України в Мексиці — за сумісництвом).

1998—2000 — радник Президента України.

2000—2003 — посол України в Канаді (одночасно — представник України при Міжнародній організації цивільної авіації (ICAO, Оттава).

З грудня 2009 — один із засновників та член Ради із зовнішньої та безпекової політики.

Академік УЕАН.

Лауреат премії ім. Ю. Яновського (1984).

Почесна відзнака Президента України (серпень 1996 р.).

Державний службовець 3-го рангу (зі січня 1999 р.).

 

1998—1999 Бутейко Антон Денисович

Антон Денисович Бутейко (6 квітня 1947; Старий Чорторийськ) — український дипломат
Біографія

Народився 6 квітня 1947 року у с. Старий Чорторийськ Маневицького району Волинської області в селянській сім'ї.

Освіта вища, у 1974 закінчив Київський університет ім. Т.Шевченка, факультет міжнародного права, юрист-міжнародник, перекладач-референт англійської мови. Кандидатська дисертація "Підготовчі органи з заснування міждержавних органів системи ООН" (1988 р.).

Дипломатична кар'єра

У 1974-1976 рр. - аташе, у 1976-1977 рр. - 3-й секретар, у 1977-1978 рр. - 2-й секретар відділу міжнародних організацій, у 1978-1980 рр. - 1-й секретар генерального секретаріату МЗС УРСР.

У 1980-1986 рр. - співробітник Секретаріату ООН (правове обслуговування багатосторонніх переговорів держав, підготовки проектів угод та ін. документів), м. Нью-Йорк.

У 1986-1990 рр. - радник відділу міжнародних організацій, у 1990-1991 рр. - начальник договірно-правового відділу МЗС УРСР.

У 1991 р. - голова спеціальної міжнародної комісії зі створення Міжнародного трибуналу з морського права.
З 12.1991 р. по 09.1994 р. - радник Президента України - керуючий служби Президента України з міжнародних питань.

З 10.1995 р. по 11.1998 р. - перший заступник міністра МЗС України.

Народний депутат України 2 скликання. Голова підкомісії з питань валютного регулювання і державного боргу Комісії з питань фінансів і банківської діяльності. Член Президії ВР України, керуючий групи "Центр", член групи "Конституційний центр". Був членом Конституційної Комісії від ВР України, голова секції з проблематики прямого народовладдя та законодавчої влади з 11.1994 р. по 1996 р., уповноважений КМ України у справах європейської та євроатлантичної інтеграції, заступник голови Державної комісії у зв'язках з НАТО, член Редакційної колегії з видання збірників актів законодавства України з 07.1998 р.

З 11.1998 р. по 12.1999 р. - Надзвичайний і Повноважний Посол України в США.

З 02.2000 р. - Посол з особливих доручень МЗС України.

До вересня 2003 р. - Надзвичайний і Повноважний Посол України в Румунії. Подав у відставку на знак протесту проти підписання угоди про Єдиний економічний простір з Росією.[1]

З 12.12.2003 р. – віце-президент Асоціації українських банків.

З березня 2005 р. - перший заступник Міністра закордонних справ України.

Дипломатичний ранг - Надзвичайний і Повноважний Посол України.

Відзнаки

Нагороджений орденами "За заслуги" ІІІ ст., II ст., Греції, Італії, Мексики, Польщі.

Володіє англійською, французькою мовами.

 

2000—2003 Грищенко Костянтин Іванович

Біографічні відомості

Костянтин Грищенко народився 28 жовтня 1953 року у м.Києві. Батько, Іван Филимонович Грищенко, за радянських часів був постійним представником УРСР при європейському відділенні ООН.

У 1975 році закінчив з відзнакою Московський державний інститут міжнародних відносин (міжнародно-правовий факультет).

1976-1980 - співробітник Секретаріату ООН у Нью-Йорку.

1981-1991 - продовжив дипломатичну кар'єру на посадах від аташе до І секретаря в Міністерстві закордонних справ СРСР. 1981-85 - аташе, 3-й секретар Консульського управління МЗС СРСР. 1985-90 - віце-консул, консул Генерального консульства СРСР в Монреалі.

1992-1995 - радник, зав.сектором, зам.начальника, начальник Відділу проблем обмежень озброєнь та роззброєння МЗС України, начальник Управління контролю над озброєннями та роззброєння МЗС України.

1995-1998 - Заступник Міністра закордонних справ України. Очолював українську делегацію на переговорах з питань делімітації державного кордону України з Росією, Білоруссю, Молдовою. Учасник переговорного процесу з питань розподілу Чорноморського флоту. Заступник голови Урядової комісії з політики експортного контролю. 1995-98 - член Ради засновників Женевського центру політики в галузі безпеки.

1993-1998 - Представник України в Спільній комісії по виконанню та інспекціях за Договором між СРСР та США про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СТАРТ-1), Спеціальної контрольної комісії за Договором РСМД, Постійної консультативної комісії за Договором ПРО. Глава делегацій України на основних міжнародних конференціях з проблем міжнародної безпеки та контролю над озброєнням, що скликалися під егідою ООН у цей період. У 1996 році - Уповноважений («шерпа») від України на саміті «Великої вісімки» з питань ядерної безпеки у Москві. Голова Національного комітету України з питань роззброєння (04.1995-02.2002).

1998-2000 - Глава Місії України при НАТО, Посол України в Бельгії, Нідерландах та Люксембурзі і Глава Місії України при НАТО, Постійний Представник України в Організації з заборони хімічної зброї.

К.Грищенко змінив в січні 2000 року на посаді посла в США Антона Бутейка.

02 вересня 2003 - 03 лютого 20005 — Міністр закордонних справ України. Член Ради національної безпеки і оборони України (09.2003-02.05); член Антикризового центру (11.2003-06.05).

Заступник голови Республіканської партії України Юрія Бойка (04.2005-07); 03.2006 кандидат в народні депутати України від "Опозиційного блоку НЕ ТАК!", №18 в списку. На час виборів: тимчасово не працював, член РПУ. Блок зайняв 11-е місце з 45 з 1,01% голосів і не пройшов до парламенту.

2006-2007 - радник Прем'єр-міністра України Віктора Януковича.

1-й заступник Секретаря РНБОУ (з 04.2008).

2008-2010 – Посол України в Російській Федерації

З березня 2010 року – Міністр закордонних справ України.

Нагороджений орденами «За заслуги» ІІІ (1998) та ІІ ступеня (2003), Почесними грамотами Кабінету Міністрів України (2001, 2003) та Верховної Ради України, нагородами іноземних держав.

Вільно володіє англійською та французькою мовами.

Має дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посла України, І ранг державного службовця (02.2007).

Одружений від 1974, дружина - Наталія Ігорівна Грищенко, має дорослу дочку Оксану та двох онуків, Соломію і Филимона.

 

2003-2005 Резник Михайло Борисович

Біографія

Народився 05 лютого 1950 року в Києві.

У 1972 закінчив Київський торгівельно-економічний інститут.

Академію керівних кадрів та спецкурсів Бізнес-школи Стендфорського університету та Вашингтонську дворічну школу іноземних мов.

Дипломатична кар’єра.

З 1972 по 1993 - працював у системі Міністерства торгівлі України, на керівних посадах в Київському міському та республіканському Головному управлінні громадського харчування, очолював виробниче та експортно-імпортне обєднання.

З 1993 по 1994 - перший заступник міністра зовнішньоекономічних зв'язків України.

З 1994 по 1997 - торгівельний представник України в США.

З 09.1997 по 10.2001 - Надзвичайний та Повноважний Посол України в Кореї

З 10.2001 по 11.2003 - Надзвичайний та Повноважний Посол України в Китаї

З 2002 по 11.2003 - Надзвичайний та Повноважний Посол України в КНДР за сумісництвом

З 06.2002 по 11.2003 - Надзвичайний та Повноважний Посол України в Монголії за сумісництвом

З 11.2003 по 2005 - Надзвичайний та Повноважний Посол України в США.

З 07.2004 по 2005 - Надзвичайний та Повноважний Посол України в Антигуа і Барбуда за сумісництвом.

Президент Асоціації автовиробників України "Укравтопром".

Нагороджений орденом "За заслуги" ІІІ ступеню, орденами Кореї та Монголії, має Почесне звання "Заслужений економіст України"

 

2005-2010 Шамшур Олег Владиславович

Біографія

Народився 06 липня 1956 року.

У 1978 закінчив Київський державний університет ім.Т .Г.Шевченка, факультет Міжнародних відносин і права.

Аспірантура Інституту соціальних і економічних проблем іноземних країн АН України (1981), Кандидат економічних наук (1982).

Володіє англійською, російською та французькою мовами.

Дипломатична та наукова кар’єра:

З 1981 по 1993 - працював в Інституті соціальних і економічних проблем іноземних країн НАН України.

1993 - стажування в Лондонському Університетському коледжі

З 1993 по 1996 - Перший консультант секретаря Повноважного представника України в ООН та інших міжнародних організацій в Женеві.

З 12.12.1996 по 17.08.1998 - Заступник Голови Держкомітету з питань національностей та міграції України, член Президенської комісії з питань Громадянства.

З 1998 по 2003 - Консультант міністра, Посольство України в Країнах Бенілюкса.

З 10.2003 по 02.2004 - керівник Європейського відділення Міністерства закордонних справ України.

З 02.2004 по 01.2006 - Заступник міністра закордонних справ України.

З 12.2005 по 05.2010 - Надзвичайний та Повноважний Посол України в Сполучених Штатах Америки США.

З 03.2006 по 05.2010 - Надзвичайний та Повноважний Посол України в Антигуа і Барбуда за сумісництвом.

Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеню.

Одружений, має доньку.

 

2010-2015 Моцик Олександр Федорович

Біографія

Дата народження: 3 травня 1955 року.

Місце народження: Україна, с.Городець, Володимирецького району, Рівненської області.

Освіта

Київський державний університет ім.Т.Г.Шевченка, факультет міжнародних відносин та міжнародного права, відділення міжнародного права (1981р.).

Стаж роботи

З червня 2010 р. по квітень 2015 р. — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Сполучених Штатах Америки.

З вересня 2011 р. по квітень 2015 р.  Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Тринідад і Тобаго за сумісництвом.

З липня 2011 р. по квітень 2015 р. — Постійний Спостерігач України при Організації Американських Держав.

З листопада 2010 р. по квітень 2015 р. — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Антигуа і Барбуда за сумісництвом.

2006-2010 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Польща.

2005-2006 — Перший заступник Державного секретаря України, Секретаріат Президента України.

2004-2005 — Перший заступник Міністра закордонних справ України з питань європейської інтеграції.

1999-2004 — Представник України при Організації Чорноморського Економічного Співробітництва (ОЧЕС) – за сумісництвом.

2003-2004 — Заступник Міністра закордонних справ України.

2001-2003 — Заступник Державного секретаря Міністерства закордонних справ України.

1997-2001 — Надзвичайний і Повноважний Посол України у Турецькій Республіці.

1996-1997 — Член Колегії Міністерства закордонних справ України.

1995-1997 — Начальник Договірно-правового управління Міністерства закордонних справ України.

1992-1995 — Другий, перший секретар, радник Постійного Представництва України при ООН, м. Нью-Йорк.

1990-1992 — Перший секретар Договірно-правового відділу Міністерства закордонних справ України.

1987-1990 — Другий, перший секретар відділу кадрів Міністерства закордонних справ України.

1985-1987 — Третій, другий секретар відділу міжнародних організацій Міністерства закордонних справ України.

1981-1985 — Третій секретар консульського відділу Міністерства закордонних справ України.

Професійна діяльність

2004 — Уповноважений України в Міжнародному Суді ООН.

2004-2005 — Національний координатор ГУАМ.

2002-2005 — Національний координатор ОЧЕС.

1994-1995 — Віце-голова Спеціального комітету ООН з розробки міжнародної конвенції з питань безпеки персоналу ООН і асоційованого з нею персоналу.

1993 — Доповідач Шостого (Юридичного) комітету 48-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН.

Участь у міжнародних конференціях

1995-2005 — Очолював ряд делегацій України на двосторонніх та багатосторонніх переговорах з іноземними державами, а також на міжнародних багатосторонніх форумах.

Зокрема, на переговорах з Російською Федерацією з питань громадянства, державного кордону, Азовського моря і Керченської протоки (включаючи острів Коса-Тузла), закордонної власності колишнього СРСР, з прикордонних питань та питань тимчасового перебування і функціонування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України.

З Румунією на переговорах по договору про режим державного кордону та Угоді по делімітації континентального шельфу і економічної зони в Чорному морі (включаючи о.Зміїний).

З Молдовою на переговорах з питань Придністров’я.

З Угорщиною на переговорах щодо укладення Угоди про взаємні поїздки громадян.

З Європейською Комісією на переговорах по реадмісії.

Очолював ряд делегацій на сесіях органів ООН та інших міжнародних організацій.

Публікації

Автор ряду наукових публікацій з питань міжнародного права і міжнародних відносин, зокрема, правонаступництва держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів, у галузі морського права, з питань ОЧЕС, ГУАМ, двосторонніх українсько-турецьких, українсько-польських та українсько-американських відносин.

Нагороди

2010 — Командорський хрест із зіркою Ордену заслуги Республіки Польща (Krzyż Komandorski z Gwiazdą Orderu Zasługi RP).

2006 — Орден „За заслуги” ІІ ступеня.

2005 — „Орден Справедливості І ступеня” Міжнародної асоціації юристів” (The order of justice of the Degree” of the World jurist association).

2004 — Почесна відзнака Міністерства закордонних справ України І ступеня за особливий внесок у розвиток української дипломатії і успішне забезпечення інтересів України на міжнародній арені.

2001 — Орден „За заслуги” ІІІ ступеня.

Відзнаки

2009 — Почесна грамота Верховної Ради України.

2007 — Почесна грамота Кабінету Міністрів України.

2002 — Переможець всеукраїнського конкурсу „Юрист Року” у номінації Юрист-дипломат.

Ранги

Має дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посла України (1999р.)

Має перший ранг державного службовця (2005р.)

Володіння мовами: Англійська та польська.

Сімейний стан: Одружений, має двох дочок.

Історія будинку Посольства

Будинок Посольства України в США (колишній будинок Фореста-Марбері) з видом на річку Потомак, що знаходиться на вулиці М, тісно пов’язаний з народженням та становленням Сполучених Штатів Америки. У 1695 році, ділянка на якій наразі знаходиться будинок, мала назву „Сотні нової Шотландії” графства Святого Георга, штату Меріленд. У 1753 році, коли місцеві збори Меріленду вшанували честь короля Англії Георга ІІ, створивши місто Джорджтаун, ділянка стала входити в межі нового міста.

У 1785 році Бенджамін Стоддерт, перший секретар Військово-морського флоту, придбав ділянку та іншу власність у комерсанта з Філадельфії Пітера Ештона за тисячу фунтів золотом та сріблом. Стоддерт був партнером генерала Юрайя Фореста та Джона Мердока в успішному комерційному проекті, який було засновано одразу після війни за незалежність.

Приблизно у 1788 році Стоддерт розпочав будівництво будинку, в якому нині розташоване Посольство. Після завершення будівництва, герой війни за незалежність генерал Форест, який втратив ногу внаслідок поранення під час битви за Джермантаун та був третім мером Джорджтауну, поселився в будинку. Він та його дружина Ребекка, дочка губернатора Меріленду, мешкали в будинку до 1793 чи 1794 року. В той час, коли генерал Форест мешкав у будинку Фореста-Марбері, Континентальний конгрес, який засідав у Філадельфії, вирішив, що нова столиця повинна бути на березі річки Потомак. Конгрес доручив президенту Джорджу Вашингтону знайти відповідне місце.

І Стоддерт, і Форест служили під проводом Вашингтона під час війни за незалежність США. Певний час Форест був навіть ад’ютантом Вашингтона. Зважаючи на їх дружні стосунки, Вашингтон попросив їх сприяння в укладенні угоди з 19-ма власниками земельних ділянок про передачу цих ділянок уряду для заснування нової столиці. Їх зусилля увінчалися підписанням угоди між Вашингтоном та власниками землі під час вечері, організованої Форестом в його будинку 29 березня 1791 року. Таким чином, будинок Фореста-Марбері – одна з найвизначніших пам’яток американської історії та місце народження федеральної столиці Вашингтона. Після принципового рішення перенести столицю на береги Потомака місто почало бурхливо розбудовуватися – у 1792 році було розпочато будівництво Білого дому, у 1793 році – Капітолію, у 1789 – Джорджтаунського університету.

6 грудня 1800 року Вільям Марбері, федераліст та прихильник президента Адамса, придбав будинок за 2.250 фунтів (приблизно 5 850 дол.США того часу). Незабаром після того, як В.Марбері оселився в будинку по вулиці М, він відіграв одну з провідних ролей у чи не найважливішому судовому засіданні в історії Сполучених Штатів.

В останній день свого перебування на посаді Президента США федераліст Джон Адамс, якого турбували демократично-республіканські настрої його наступника Томаса Джефферсона, спробував збалансувати систему влади в країні, перетворивши її юридичну гілку на цитадель федералістської доктрини. З цією метою Адамс протягом однієї ночі видав розпорядження на призначення 42 відданих осіб «Суддями миру» в Окрузі Колумбія. Документи було надіслано Державному Секретареві США для скріплення печаткою та передачі. Проте, певна кількість їх не була передана тієї ночі за призначенням. Наступного дня відбулась інавгурація Томаса Джефферсона, а розпорядження попереднього Президента про призначення суддів, серед яких був і Вільям Марбері, зникли.

У 1803 році В.Марбері надіслав позов до суду проти Державного Секретаря Дж.Медісона, вимагаючи завершення процедури свого призначення. Справа Марбері проти Медісона велася Головним суддею Вищого суду Джоном Маршалом. Рішення біло прийнято на користь Державного Секретаря, а вимоги В.Марбері було визнано неконституційними. Це історичне рішення закріпило за Вищим судом повноваження приймати рішення щодо відповідності конституції США в тому числі й законів, прийнятих Конгресом, що в подальшому призвело до набуття цією гілкою влади права на судовий перегляд.

200 років потому будинок Фореста-Марбері було відреставровано, а його інтер’єр відтворено за допомогою автентичних матеріалів.

31 грудня 1992 року Уряд України придбав будинок для розміщення в ньому Посольства України. Придбання стало можливим завдяки зусиллям та пожертвам Координаційного Комітету допомоги Україні, Української кредитної спілки «Самопоміч», Української побратимської асоціації та інших організацій, а також багатьох представників української громади США.

27 червня 1997 року в будинку було відкрито меморіальну кімнату Президента Джорджа Вашингтона.

З початку встановлення дипломатичних відносин між Україною та США посаду Посла України в Сполучених Штатах обіймали: Олег Білорус (1992-1994), Юрій Щербак (1994-1998), Антон Бутейко (1998-1999), Костянтин Грищенко (2000-2003), Михайло Резнік (2003-2005), Олег Шамшур (2006-2010), Олександр Моцик (2010-2015).