«Персональна пам’ять про конкретну

безневинну вбиту людину необхідна.

Це нагадування про цінність

кожного людського життя.»

 

                                             Довідник «Мартиролог встановлених жертв

                                               Корюківської трагедії 1943 року»

 

Ця жахлива трагедія почалася в понеділок 1 березня 1943 року у відповідь на партизанський наліт, який стався 27 лютого 1943 року. Політика окупаційного режиму була проста – за дії партизан несе відповідальність населення. Питанням щодо співмірності «провини» та «покарання» ніхто не опікувався. Все ж мешканці Корюківки сподівалися, що все  минеться. Однак в те, що побачили свідки наприкінці дня 2 березня неможливо було повірити. 6 700 осіб було вбито, а з понад 1 000 будинків міста залишилося цілими 10, решта було спалено… 

За словами Ганни Тимофіївни Кузуб, 1929 р.н., яка чудом вижила у ті страшні березневі дні, у в’язаній хустині, що була на ній при розстрілі, налічили 33 дірки від куль у 4-5 рядів…  - пише український журналіст Сергій Павленко у своїй книзі «Чорний понеділок Корюківки». Як таке могло статися???

Однак чим більше дізнаєшся про цю криваву сторінку Другої світової війни виникає інше питання – чому про це протягом десятиліть нічого не було відомо? Увесь світ знає трагедію французького селища Орадур, де фашисти знищили 642 особи, чеського Лідіце, в якому німецькими окупантами було вбито 320 людей та Хатині, білоруського села, де нацисти спалили 149 осіб.  

Чому нацистського генерала Адольфа Хойзінгера, за наказом якого  каральний загін гітлерівців винищив біля 7 000 мирних жителів та фактично дотла спалив Корюківку, не було притягнуто до відповідальності? 

Над цими питаннями все ще працюють військові та цивільні історики.

Однак, пройшли роки, і пам’ять про Корюківську трагедію почала відновлюватися. В містечку споруджено Меморіал на честь героїчного опору жителів Корюківки фашистським загарбникам. В 1988 році про трагедію вперше було згадано у збірнику «Вінок безсмертя», який вийшов невеликим накладом.  

На національному рівні про страшні березневі дні 1943 року в Корюківці стало відомо з документального фільму телеканалу Інтер під назвою «1377 спалених заживо» режисера Івана Кравчишина, який демонструвався 1 вересня 2009 р. з нагоди 70-ї річниці початку Другої світової війни.

Трагедію почали досліджувати, створили музей в м. Корюківка. У грудні 2010 року вийшов у світ збірник документів і матеріалів «Корюківка, 1943: злочин проти людяності». Почалися пошукові роботи з метою встановлення прізвищ усіх загиблих 1-2 березня 1943 року, за підсумком яких 3 березня 2012 року було презентовано довідник «Мартиролог встановлених жертв Корюківської трагедії 1943 року».

1 березня ц.р. – у день в шанування пам’яті жертв міста Корюківка на Першому Національному телеканалі буде показано документальний фільм «Корюківська трагедія», в якому свідки розкажуть як саме все відбувалося, українські історики висловлять свою точку зору щодо тих буремних подій, а молоді мешканці Корюківки поділяться своїм сприйняттям трагедії рідного міста.  

 За часів незалежної України про трагедію на державному рівні вперше заговорили у вересні 2011 року, коли вийшов Указ Президента України «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії», а в жовтні того ж року була прийнята відповідна Постанова Верховної Ради України.

У Корюківці планується спорудження Меморіального комплексу пам’яті жителів населених пунктів України, знищених фашистськими окупантами.

Корюківка має стати одним із символів Другої Світової війни. Ми повинні знати правду про цю страшну трагедію і донести її до молодих поколінь українців, до сусідніх країн, до світу в цілому через фільми, художні твори, наукові праці, меморіали, тощо. Це необхідно зробити задля того, щоб Корюківська трагедія стала пересторогою, щоб злочини проти людства більше не чинилися.