3 квітня ц.р. українці всього світу відзначають 95-річчя від дня народження одного з найвидатніших представників української художньої прози другої половини ХХ століття, письменника, літературного критика, громадського діяча, Олеся Гончара. Його ім’я належить до когорти знаменитих українців, непересічних митців, що становлять цілу епоху в історії української культури. Про це свідчить той факт, що твори О.Гончара були перекладені на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, й закордонними майстрами слова.

О.Гончар – лауреат Сталінської премії (1948 р.), перший лауреат премії імені Тараса Шевченка (1962 р.), голова Спілки письменників України (1959-1971 рр.), голова Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру (1973 р.), академік НАН України (1978 р.). Нагороджений орденами «Слави» і «Червоної Зірки», трьома медалями «За відвагу», медаллю «За оборону Києва».

О.Гончар залишив нащадкам нетлінну спадщину, в якій пульсує любов до землі, природи, людини і людства. Ця спадщина є його заповітом – думати про велике, творити і жити в ім’я великої мети.

В історії кожної літератури є книги, які позначають віхи сходження культури того чи іншого народу до духовних висот людства. В українській літературі ХХ століття такою книгою, безперечно, є «Собор» Олеся Гончара, який вивів український народ на дорогу національного відродження. Прийшовши до читачів наприкінці шестидесятих, твір одразу опинився у вирі пристрастей, бо саме в ньому чи не вперше у вітчизняній літературі могутньо і неприховано прозвучав заклик до духовного очищення й соборності, осуд національного безпам’ятства та цинічного кар’єризму. Після організованих тоталітарним режимом лютих цькувань «Собору» твір було вилучено з бібліотек, книгарень та видавничих планів на довгі двадцять років. Та в результаті, «Собор» виконав роль єднання, соборності сил українства для творення нового, демократичного устрою життя. (Іван Бокий «Із собором у майбутнє»).

Отож, кажучи про національний сенс діяльності Олеся Гончара, письменника можна сміло назвати однією з опор українського національного відродження. З його стійкості черпають стійкість інші, з його віри зміцнюють віру власну. Усе це – потужні імпульси, що дають снаги кожному українцеві-патріотові, адже йдуть вони від високоавторитетної людини, котра поставила своє слово на сторожі нації. (Анатолій Погрібний з книги «Українське слово»).

Помер письменник 14 липня 1995 р. в Києві. В 2001 р. в Києві встановлено пам’ятник Олесю Гончару, а в 2005 р. йому було присвоєно звання Героя України.