За роки війни до лав Червоної армії було мобілізовано понад 7 млн. громадян Української РСР (а не 4,5 млн. чоловік, як вважалося досі), що становило майже 23 відсотки особового складу Збройних Сил Радянського Союзу.  

 Українська PCP була другою за представництвом у радянських Збройних Силах після Російської Федерації. З'єднання чотирьох Українських та двох Білоруських фронтів на 50–80 відсотків складалися з мешканців республіки. Уродженці України становили значну частку вищого командного складу Збройних Сил СРСР. Маршали й генерали українського походження очолювали більше половини з 15 фронтів. Серед генералів та адміралів нараховувалось близько 300 представників України.

Серед 113 двічі Героїв Радянського Союзу (найвищий на той час ступінь відзнаки) є імена 32 синів України, а в числі тричі Героїв – наш земляк Іван Микитович Кожедуб.

Сотні тисяч українців віддали своє життя у боях за визволення Румунії, Польщі, Болгарії, Чехословаччини, Угорщини, Югославії, Австрії. Серед  589 нагороджених однією з найвищих відзнак того часу - медаллю «Золота Зірка» за битву за Берлін, 100 - українці.

Одним із важливих чинників боротьби проти фашизму в Україні став  антинацистський рух Опору. За деякими оцінками у ньому брали участь понад 300 тис. осіб, об’єднаних у підпільні групи й організації, партизанські загони і з’єднання.

У той же час, тисячі українців як Західної, так і Східної України, відчувши панування комуністичного режиму, робили політичний вибір не на користь радянської сторони.

У цьому контексті, слід зазначити, що загалом під час Другої світової війни на боці нацистської Німеччини воювало від 1,8 до 2-х млн. осіб з числа громадян інших держав і національностей. Близько 75% загальної кількості колабораціоністів становили громадяни СРСР, які воювали на боці Німеччини у складі Вермахту, військ СС та поліції. Серед них нараховувалось до 230-250 тис. українців (для порівняння – кількість росіян складала 400-500 тис.). Єдиною українською дивізією СС була дивізія «СС Галичина»,  в той час як російських дивізій СС було 7, а також одна змішана російсько-німецька.

До складу дивізії «СС Галичина» входило близько  13 тис. осіб, тоді як лише в одному з російських військових підрозділів, яке воювало під час Другої світової війни на боці Німеччини - Російській Визвольній Армії під керівництвом генерала Власова, воювало близько 200 тис. чоловік.

Представники найбільш впливової на Західній Україні громадсько-політичної організації ОУН (Організація українських націоналістів), вбачаючи в російському більшовизмі найбільшу небезпеку для народу України, в перші дні війни також сподівалися знайти підтримку ідеї незалежності України у Німеччини. Однак, подальший хід подій переконливо довів марність цих сподівань. Репресивні акції німецьких окупаційних властей охолодили тих, хто хотів бачити в Гітлерові можливого визволителя українського народу від сталінської тиранії. До планів Третього рейху зовсім не входила підтримка українських визвольних змагань.

Якраз у цей час ОУН розпочала активне формування Української Повстанської Армії (УПА). Її керівники обстоювали необхідність боротьби з обома тоталітарними режимами, і вважали, що створенням дивізії «Галичина» українська молодь втягується у гру за чужі політичні інтереси.  

Порівняно з іншими підпільними рухами окупованої нацистами Європи, УПА була унікальною, оскільки практично не мала іноземної допомоги. Сповідуючи ідею боротьби за вільну суверенну державу, УПА перебувала в стані війни на два фронти – проти гітлерівського та сталінського режимів.  У цьому нерівному протистоянні ОУН та УПА втратили загиблими понад 100 тис. чоловік, тобто кожного четвертого з тих, хто зі зброєю в руках відстоював право народу на власну державу.

Створення антинімецького фронту ОУН-УПА, який виник на початку 1943 р. і проіснував до середини 1944 р., відіграло винятково важливу роль в українському русі опору в роки Другої світової війни. Збройний виступ проти нацистської Німеччини, яка категорично заперечувала можливість існування самостійної України, дозволив ОУН згуртувати в лавах УПА тисячі українських патріотів і об'єднати їх навколо ідеї боротьби за Українську самостійну соборну державу. 

Друга світова війна спричинила значні демографічні зміни в нашій країні та істотно підірвала генофонд України. З 1 січня 1941 р. до 1 січня 1945 р. населення республіки зменшилося з 41 млн. до 27,4 млн. чоловік.

Внесок України у перемогу ліг на плечі народу тягарем неймовірно важких втрат, які він зазнав на фронтах війни: з понад 7 млн. мобілізованих з України близько 3,5 млн. наших земляків полягли в боях, померли від ран або пропали безвісти в лавах Червоної армії. Кожен другий з тих, хто лишився живим, став на все життя інвалідом.

Український народ зробив надзвичайно великий внесок у досягнення перемоги над фашизмом і заплатив за це чи не найвищу ціну в Європі.

Фото: glavcom.ua